Нічка розвішала зорі над обрієм,
ніби яркі ліхтарі.
Котиться сонячним променем здобрений
місяць о пізній порі.
Тихо у гаю, лиш листя колишеться,
а ще не спить соловей.
В нічку таку диваку саме й пишеться –
ямб зазвучить чи хорей…
Спомини… Спомини в’ються у просторі…
Тихо – один у гаю.
Лезом шаблюки козацької, гострої,
врізались в пам’ять мою.
Небо заквітчане ясними зорями,
помандрувати не гріх.
З ніччю краями літать неозорими
лину у думах своїх.
31.07.2018
