Темна нічка спускалась споквола,
Срібний місяць ховався між хмар,
Ніби вчора на води Босфора
Задивлявся юнак-яничар.
Пригадав, як скінчилася битва,
Ще зміїлися чорні дими,
Побратими, всміхаючись хитро,
Юну дівчину в орт* привели:
– Доведи, що ти істинний турок:
Не на слові, а щиро, в душі.
Вбий красуню-землячку цю, нумо!
Нашим будеш тоді чорбаджі**.
– Та я воїн – не кат! Тож не хочу!
Що вчинила вона, розкажіть?
– Відьму сам порозпитуй цю, хлопче,
Мову ж ти розумієш її.
Потекли з вуст слова, як джерельце:
– Я господара вбила, та знай:
Так помстилась, встромивши ніж в серце –
Сплюндрував бо чужинець мій край.
Мій козаче-соко́ле, багато
Зим хотіла прожити б і літ,
Та на мене очікує страта,
Тільки катом хай будеш не ти!
Краще турка убий з шрамом синім
І загинемо разом – хутчій!
Як зовуть тебе, брате?
– Андрієм.
(„Точно, відьма вона: я – Алім!”)
Сталь урвала розмову. Від люті
Довго в себе не міг він прийти.
Зрозумів, що не здатен забути
Це ім'я зі смаком калити.***
То ж щоночі нестримна, як доля,
В снах будила сумління його.
Шепотіла: „Козаче-соко́ле”,
Мова пахла степами й Дніпром..
Ніби вчора... Лиш місяць побачив:
„Гарна” дяка за службу була ––
Щедро перчена словом гарячим
Яничару шовкова петля.
за романом Р.Іваничука „Мальви”
* військовий підрозділ у яничар
**Військове звання і посада у турецькому яничарському корпусі 14-19 ст., що відповідали званню і посаді полковника, командир орта (роти).
** *обрядове печиво, що готується на свято Андрія
Чудовий твір! аж серце защеміло! 
