Колись матуся дмухала на рану,
І біль стихав, неначе й не було.
Подмухайте і Ви на душу рвану,
Погладьте сиве від років чоло.
Я пригорнуся, як колись до мами,
Не плаче чоловік уголос, - ні!
Що буде потім і що буде з нами?
А зараз гарно Вам, як і мені.
Осінній вечір стукає у двері,
Сезон прощання з літом за вікном.
Загадки вічні таїнства матерій
І магія тепла Ваших долонь.
Не треба слів, не буде і прелюдій,
Бо мудрий спокій поміж нас присів.
І не важливо, що там скажуть люди,
Про солод ще не скоєних гріхів.
2019
))
приємно читати 
