Розминала жінка спину зранку і до ночі, -
Чоловік до тої вправи в неї був охочий.
Вже й благала бідолашна: може то не треба?
Він на те лиш блимне й гаркне: то така потреба!
Щоб тебе, вона казала, лихі розірвали,
Треба якось захищатись від злої навали.
Чи то справді і судилась така лиха доля?
Вирішила: не схилятись, грець йому, доволі!
Так надумала, кмітлива, натиск вгамувати, -
Це щоночі тій навалі не давати спати.
Тільки-но почне нахаба от-от засинати,
Штовхане його й шепоче: треба розминати.
Нещодавно його бачив на місцевім ринку,
Чи це ж він цілодобово полюбляв розминку?
Йшов схилившись чолов'яга до всього байдужий,
А був дядько на округу кремезний та дужий.
А та жінка, чи святкує свою перемогу?
Так, але чому частенько погляд б'є тривогу?
Якщо сісти на дозвіллі та й поміркувати,
То виходить, що у всьому треба міру знати!