У розпалі Бабине літо,
Останнім теплом нас ще гріє.
Дерева одні вже без листя,
А інші, немов, золотіють.
Хотілось би все залишити,
Всі справи на потім відкласти.
Й майнути, хоча б днів на кілька,
У вічнозелені Карпати.
Пожити б на лоні природи,
Про роки студентські згадати,
Коли при найпершій нагоді,
У гори, гуртом, ми втікали.
Побачить, як Сонечко сходить,
(У горах не як на рівнині).
Вершини давно освітились,
І темна ще нічка долині.
Прозоре і чисте повітря,
Вдихнеш і аж дух запирає,
Коли ти стоїш на вершині,
Й милуєшся Батьківським Краєм...
Дуже гарно. В кожному слові простір і краса неземна. Читаючи вірш я думками повертаюсь туди - у райський куточок на землі, звідки щойно повернулась. Чудово.
..супер!!..дуже гарний вірш..на початку жовтня сама була в Карпатах..приємні спогади навіяв твір..з посмішкою..повірте..коли гори кличуть-треба знаходити час та можливість та їхати.. хоча б щоб побачити..подихати там..а там і в гори потихеньку))..дякую..
М.С. відповів на коментар LEMAN, 17.10.2018 - 21:09
Колись запросто. Тепер проблематично, роки. Дякую.