За дві руки, із долею разо́м,
Ти все життя ведеш мене по колу...
Прозріння – справді лиш короткий сон.
Жорстокість й ніжність! За́вжди і ніколи!
Однакова і різна в безлічі імен -
Моя Манон, моя Марго, моя Кармен!
Кохання, пристрасть у ві сні і на яву...
Самопожертва і жорстока зрада!
І ніжність, і очей магічна влада!
Не вірю, що хоч трохи проживу
Я без Кохання життєдайного Твого
Моя Ассоль, моя Манон, моя Марго!
Стихією не можна володіть.
Стихією можливо милуватись.
Захопишся, повіриш лиш на мить -
Не видно берега і нікуди вертатись!
Вітрила й якір – в чім же твоя роль?
Моя Кармен, моя Марго, моя Ассоль!
Не мучусь вже у спробах зрозуміть
Жіночу суть, яку не можна зрозуміти!
Бо істина отут – она єдина мить,
Якій не суджено і п'ять хвилини прожити.
Жертовність й зрада – за́гадок мільйон
Моя Ассоль, моя Кармен, моя Манон!
Солоним щастям цим покараний з давен.
Не знаю, що з усім оцим робити.
Хоч…може й знаю,... бо продовжую любити
Мою Ассоль, мою Манон, мою Кармен!
Дякую! Але не можу, бо кома, це перелік, а "й", в данному випадку, протиставлення. Іноді змушений жертвувати якимось недоліками форми заради збереження нюансів змісту.
О, за цю ідею дякую! Дуже доречно!Хоча і так не так. Надмірне протиставлення. Начеб-то про різних людей, А тут хотілось, щоб було зрозуміло, що це може жити одночаснов одній людині. Я ж про жінку. А ви жінки - створіння надзвичайні!
