Ще осінь землю сіру обійма,
Така сьогодні в неї стала мода,
В засаді десь ховається зима,
Спостерігає вибрики погоди.
Белькочуть щось хапуги-горобці,
Мов м’ячики, сіренькі, милі, ситі,
Вода ще не замерзла у ріці,
Тож осоку ще ніяк покосити.
Синички заглядають у вікно,
Чекають на господареву руку,
Кусочок сала щоб повісив чи пшоно
Насипав їм, тож менші будуть муки.
Висока неба сіра далина
Схилилася над сумно-сірим лісом,
Стоїть він, мов німа тепер стіна,
Пісень не чути в нім із літа, звісно.
Сіріє даль несходжених полів,
Коли туман ранковий там блукає, –
То грудень в сіре зодягтись звелів,
А хто не встиг, зима тих покарає:
Накида снігу, вдарить морозцем,
І день заставить знов собі служити,
Впаде рум’янцем свіжим на лице,
Та треба сіру осінь пережити.
12.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
Синички заглядають у вікно,
Чекають на господареву руку,
Кусочок сала щоб повісив чи пшоно
Насипав їм, тож менші будуть муки.
ЦЕ МОЇ БАТЬКИ ТАК РОБИЛИ... ДЯКУЮ ЗА ВІРШ!
та ми ще й зиму переживемо, навіть без опалення чи гарячої води, ми народ живучий 
