Згадай той час, коли цвіла півонія,
Краса червона у Твоїм саду.
ЇЇ побачила у телефоні я,
Й до цього часу спокій не знайду.
Зелене листя на вітрі колишеться,
На нім блискучі крапельки роси.
Від того часу, щось не рівно дишеться,
Ой, вітре, жар буття не рознеси.
Цвіла весна п»янка в саду веселому,
Співали ніжно солов»ї пісень.
Стрічало літо барвами рожевими,
Й подарувало неповторний день.
Гуляла осінь горами і плаями,
Співали водоспади і потічки.
Думки блукали райдужними зграями -,
Магічні чари зоряної нічки.
Тепер зима снігами нас засніжила,
Але ж душі цей холод не торкне.
Вона надіями і мріями заніжила
Я жду, а Ти поклич мене.
06.12.2018 р
Гарнi, яскравi рядки, Валентино. О, як бувае у життi, що зображення в телефонi теж сприяе розвитку людських почуттiв.
А тодi вiдповiддю вашiй головнiй героiнi якраз може бути пiсня Вiктора Шпортька. Оця ось, дивiться:
Тiльки у вас у 17 рядку слова "снiгами" i "заснiжила" - якось дуже схожi слова одне на одне i в одному рядку розташованi. Може, аби яскравiше звучало, слово "снiгами" замiнити на "миттево":
Тепер зима миттево нас заснiжила.