Краб із моря виліз зранку.
Там зустрів малу Улянку.
Сів на ногу, мовив:
- Ssory. Чом на суші ти, не в морі?
- В воду лізти я не смію,
Бо ще плавати не вмію.
Вмію лиш до п’ять лічити.
- Можу я тебе навчити
Плавати. Це просто й ладно.
А лічити мабуть складно!
- Ні. Поглянь. Пташки летять.
Раз, два, три, чотири, п’ять.
Повтори за мною, крабку.
- Раз, два, три і ставлю крапку.
Далі я не пам’ятаю,
Бо слабеньку пам'ять маю.
Кину в воду тіло куце.
Ти дивись, як я роблю це,
Як тримаюсь у водиці.
Вчись у мене, білолиця.
Мама тут прийшла, сказала:
- З ким це ти так розмовляла?
- З крабом. Плавать брався вчити.
Я його – до п’ять лічити.
- Втямила?
- Не дуже ще…
- Він навчивсь?
- До трьох лише.
- Ну, ходи зі мною в воду,
Поки Бог дає погоду.
Буду руку підставляти
Під живіт, тебе тримати.
Розганяй руками хвилі,
Наче пташки легкокрилі
Синю вись у день погідний.
Вмію я! Навчилась, рідна.
Слухала. Не лінувалась,
А тепер потренувалась.
Краб підплив до Улі ближче.
- Вчися рахувать, дружище!
