Коли ще звірі говорили,
А люди - ще були малі,
Боги такі "діла" творили,
Що було соромно Землі.
Та Бог-Отець - Землі Творець -
Ввірвалося терпіння Боже -
Сказав їм: Дітки! Так не гоже!
Утихомиртесь, хай вам грець!
Бо зараз вас посиплю дустом,
Неначе капосних мишей...
Жертвоприношення, розпуста...
Чому ви Учите людей?
Це ж Мої образ і подоба!
Заради них творився світ;
А як живуть?- Немов худоба,-
Лиш набиваючи живіт.
Суцільні оргії та вІйни...
Єдине слово - дикуни!
Пора їх брать в свої обійми,
Поки не вимерли вони.
Дивитися, як людство гине,-
Цього не можу навіть Я.
Пришлю до них Свойого Сина ,
І станемо - одна сім"я.
Все оповию Святим Духом,
Зішлю із неба Благодать...
І хай земля їм буде пухом,
Як жити ВІЧНО не схотять.
майстерно написано 
