Коли душа не спить,
Ти прагнеш більш за все свободи,
Ти бачиш, як руйнується цей світ.
Ти свідок, як у боротьбі народ твій,
Караючим мечем Шевченка «Заповіт»,
Виконує в пекельних колотнечах
З ордою, що зі сходу дме вогнем,
Ти йдеш стежиною де саме небезпечно,
Де смерть і кров і бурелом з дощем,
Затьмарює блакитне твоє небо
І страчує світанки, а жнива,
Покличуть раптом: -
«Захистити треба Вкраїну,
поки ще вона жива!».
Підступний ворог, він хитріший лиса,
Химерою крадеться зі спини
І завдає удар, підступно, списом
Під час неоголошеної війни.
А ти встаєш, долаєш біль і втому.
Колотить серце в грудях. Ще живий.
Понівечене тіло входить в кому,
А дух твій рветься у останній бій.
А Вічність знов нагадує про себе;
В думках натхненних, в молитвах палких.
Ти свідок, як чорніє чисте небо,
Як гине у катівні ….Сінцов і Клих.
А Вічність ту, що називаємо БОГОМ,
Невтомно повертає до життя,
Тебе наш сину, воїн наш хоробрий,
Щоб зупинив ти кровопролиття.
Ти захисник, ти син Вкраїни Мати!
Ти впевненно: «Хто, якщо не Я !».
Вчимось боротись, жити, воювати,
Любити, вірити і перемагати.
Нехай горить під ворогом земля.
