Високі слова не промовлю, моя зачарована,
Така неповторна і рідна, колиско моя,
Молитимусь тихо твоєю правічною мовою,
Піснями сповита, єдина у світі земля.
Тут небо і степ обнялися в пориві жагучому,
Пречисті світанки над стомленим полем цвітуть,
Тут голос трембіти блукає карпатськими кручами,
Ночами Господь викарбовує зоряну путь...
Пісні твої линуть до Бога тією єдиною
Правічною мовою, що зачаровує світ;
Дніпро і Карпати зовуться в віках Україною,
Тут серце Європи стукоче у гомоні літ...
Грядеш з забуття, кобзарями твоїми оспівана,
Воскресла з пожарищ-смертей, із чужинських обмов,
Тернисті шляхи торувала з високою вірою
У правду одвічну своїх золотих хоругов...
Високі слова не потрібні, моя зачарована,
Така неповторна й болюча, - мене не суди.
Лише припаду після довгого шляху, згорьована,
До чистої тої твоєї живої води.
ВАМ, браво! 
Мої всі найвищі Вам оцінки. 
