Я несправжній,
Трішки подертий,
Я з паперу
У догоду диваку - білетеру.
Взяв я клаптик паперу,
Ось тут в себе, де серце.
Поділю́ між близькими,
Серце ж це, а не скельце.
Як взяв малесенький кусочок,
Складу з дрібниць рядочок,
Ось тут великі поскладаю,
Перед очима ціле серце маю …
Тут пан сірник ввірвався у кімнату,
Мов кинув у моє життя гранату,
Згоріло десь з усіх дві п'ятих,
І мушу я оці дрібні ще більше рвати …
Я просто зроблений з паперу,
Я не людина, я не маю серця,
Мій лівий бік уже ніякий,
Він об підлогу майже стерся.
Та хто б не жив на цьому світі,
З паперу він, з води чи глини,
Він хоче щось вчинити світле,
Щоб стати ближче до людини.
Чому ж тоді оця людина,
Така байдужа, негостинна,
Вдає, що над усім вельможа,
Сама ж на себе геть не схожа.
* або сповідь паперового кораблика
дякую
дякую
