У селі, де жила Машенька, світленька,
Очі голубі, шкіра білюсінька, чистенька,
Була вона, як лялічка на личку, мила,
Скромна, боязка, стидлива...
Чомусь одні дівки її і незлюбили,
Що аж одного разу, за селом зловили,
Налякали, штовхаючи чуть непобили,
Хлопців розпущених і пяних, натравили...
Нетямлячись, додому свого, дойшла,
У своє тепле ліжечко, лягла,
цілу ніч бідолашна неспала,
Віб болю і страждань, стогнала...
Хлопці потім ті єхидно так сміялися,
Що дівчиною бідною, знущалися,
Дівки, лукавими очима заглядали,
І пошепки, чутки погані, розпускали...
Нікому непризналася вона,
Що вже вагітною, не по вині своїй, була,
Батьки цуралися і очі закривали,
Донці ж своїй, найкращого, бажали...
У другому селі, жив парубок, моторний,
Ще той смільчак, допитливий, проворний,
Влюбився в нашу Машу, про все розпитав,
Дитинку, як свою ріднесеньку, прийняв...
Проходили роки, а дівчина все розквітала,
І біля нього кращою, щасливішою, стала,
Любила вишивати, плести і вязати,
Все щось робила, поралася біля хати...
ID:
826627
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 24.02.2019 04:54:19
© дата внесення змiн: 24.02.2019 05:15:28
автор: Ліза Май
Вкажіть причину вашої скарги
|
