Я не знаю як тебе забути,
Ти завжди живеш у пам'яті моїй,
Що зробить мені щоб більш не бачити й не чути,
Ніжний голос і красивий погляд твій.
Я уже тебе ніколи більше не побачу,
Непотрібна більше пісня солов'я,
Хай собі змайструють крила і мене пробачать,
Непочуті ніжність і любов моя.
Я не хочу більше мріяти даремно
І надії марної плекать думки,
Непотрібні, видно, почуття мої тобі буремні,
Не відкрию їх нікому залюбки.
Переплавлю я свої фантазії на вірші
І хоча ніколи їх не прочитаєш ти,
Сподівання вбиті й плани ті, які тебе не тішать
Все ж досягнуть певної мети.
Я вкладу в поезію красу тої любові
У якій сповна могла купатись ти,
І в сумнім зажуренім згорьованім віршовім слові
Памятатиму, повір, тебе завжди.
Може ти колись із іншим знайдеш щастя,
На дорозі вперто не стоятиму тобі,
Хай минуть тебе ті болі, труднощі й усі напасті,
Що віднині я нестиму на собі.
