Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Променистий менестрель: Тарасе наш! триптих 205 з Дня народження - ВІРШ |
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Променистий менестрель відповів на коментар Павло Коваленко, 30.04.2019 - 13:10
Щиро дякую Вам, Павле. Наприклад - Багато чого, як і Сон Тараса, на всі віки...Павло Коваленко відповів на коментар Променистий менестрель, 30.04.2019 - 19:13
Так, поки що Україна не вийшла із епохи Тараса - все ті ж проблеми й ті ж люди, "...ще хуже від жидів..." (не всі, правда)
Георгий Данко, 11.03.2019 - 11:55
Наші шляхи незбагненні. І у Шевченкову воду не вступити без Машини Часу. Пройти його шлях міг би той, хто мав би такий талант, як Тарас. Але нема пророків у країні, тому й жебракуємо. Можна казати, що змінилися часи, що Шевченко - то є щось застаріле. Ні, не можна. Кожен з нас тримається на фундаменті Роду, так от Шевченко і є той фундамент. Без фундаменту людина перетворюється на перекоти-поле. Усі новітні теорії щодо поліпшення життя окремої людини, то є Фата Моргана, омана - з метою збагачення їх носіїв. Гарний триптих, Славо! Променистий менестрель відповів на коментар Георгий Данко, 30.04.2019 - 13:07
Щиро дякую, Георгію. Ми однодумці.Georg Sozdan, 09.03.2019 - 16:17
Ей ти, чоловіче, слухай сюди! Та слухай же — ти, чудовий цілком! Я хочу сказати тобі декілька слів про мистецтво й про те, що до нього стосується, — тільки декілька слів. Немає нічого ліпшого, як розмовляти з тобою про мистецтво, чоловіче. Я берусь руками за боки й регочусь. Я весь тремчу від сміху — вигляд твій чудовий, чоловіче! Ой, та з тобою ж пекельно весело!...Ах, з тобою страшенно тоскно... Я не хочу з тобою говорити. Ти підносиш мені засмальцьованого «Кобзаря» й кажеш: ось моє мистецтво. Чоловіче, мені за тебе соромно... Ти підносиш мені заялозені мистецькі «ідеї», й мене канудить. Чоловіче. Мистецтво є щось таке, що тобі й не снилось. Я хочу тобі сказати, що де є культ, там немає мистецтва. А передовсім воно не боїться нападів. Навпаки. В нападах воно гартується. А ти вхопивсь за свого «Кобзаря», від якого тхне дьогтем і салом, і думаєш його захистить твоя пошана. Пошана твоя його вбила. Й немає йому воскресіння. Хто ним захоплюється тепер? Чоловік примітивний. Якраз вроді тебе, показчиком якого є «Рада». Чоловіче. Час титана перевертає в нікчемного ліліпута, і місце Шевченкові в записках наукових товариств. Поживши з вами, відстаєш на десятиріччя. Я не приймаю такого мистецтва. Як я можу шанувати тепер Шевченка, коли я бачу, що він є під моїми ногами? Я не можу, як ти, на протязі місяців витягувати з себе жили пошани до того, хто, будучи сучасним чинником, є з’явищем глибоко відразливим. Чоловіче. Я хочу тобі сказати, що в сі дні, коли я отсе пишу, гидко взяти в руки нашу часопись. Якби я отсе тобі не сказав, що думаю, то я б задушився в атмосфері вашого «щирого» українського мистецтва. Я бажаю йому смерти. Такі твої ювілейні свята. Отсе все, що лишилось від Шевченка. Але не можу й я уникнути сього святкування. Я палю свій «Кобзар». Семенко. Дерзання. — Поези. — К., 1914. Цит. за: М. Євшан. Критика; Літературознавство; Естетика. — К, 1998. — С. 61-62. Променистий менестрель відповів на коментар Шостацька Людмила, 30.04.2019 - 13:05
Щиро дякую, Людмило. |
|
|