Вкрию фарбою мастихіном
Твій недобитий,недорваний стан.
Той,що колись здавався білим.
Той, що мене колись надихав!
Я не боюсь переплутати колір,
І не боюсь зруйнувати пропорції...
Тільки боюсь,що не втямиться гамір
Тих голосів, що тебе напророчили!
І буду без страху тебе писати
До сонних,змарнілих своїх очей!
Я буду за фарбою прямувати,
Яку обирав тобі Одісей.
Буду як він, скитатись, по вимірах,
По запахах,звуках, забутих зірках.
І десь, у барвистих,чудливих серцях
Тебе віднайду у закрючених пазурах.
Так, саме тебе,такого непізнаного!
Такого,яким буваєш лиш ти!
Тебе, що моїм натхненням розказаного
Між магії творчості створили світи.
Тебе домалюю на " Алла прима"!
З одного подиху, з одної історії.
І я заспокоюсь,тобою підкорена.
І гамір затихне в кінцевій агонії!
