(словом блудного сина)
Коли відчує серце днів цих край,
Коли вони повернуть шлях до роду,
Я попрошу в Творця: «О, не карай,
Тим, що дав тут рай плоті в нагороду –
Й едемський сад готуєш там мені:
І грішний я, і в вишній рай не хочу!! –
Яви добро: шляхи продовж земні,
І ніжність діви, і любові ночі,
І весен квіт, де в щасті солов’ї,
І вічне диво любощів світання –
Тож не переч, Всевишній, дні мої
Продовж в її вустах, в її коханні!
Що співи там, що цнота райських дів?! –
Безмежність щастя – з нею, тут, в ці миті!
В земній лиш Ти створити це зумів –
Довершеність у жінці! Їй сурмити
Я буду, скільки сил і духу в слові –
Один, що вдячний за дарунок Бога!
Лише вустам моїм дай сил і змогу,
І серцю днів ще дай в житті й любові!
то не я, не від мене, то все - весни чари, природи пробудження, голос почуттів, вічна спрага за любов"ю - до Неї, Богині сердець наших!
і вам весни та краси її у дні ваші, Ірино!
то не метафора: "вуста медові жінки!" - то істина правди, то правда небес!
от і твої, Любцю - чи не вуста богині життя, богині слова??!!
з повагою і приязню - від мене і вес ни - щастя тобі! нових почуттів, слів, поезій!
якщо й існує вона, панан ця Муза - то за тобою ходить!
так... - а хіба життя не того вчить, не до того нас водить, не тим обдаровує, просить, кличе?! - до почуття, до емоції, до лету під хмарами чи сонцем - але в щасті з жінкою!
дякаую за увагу вам!
