Про Бога я думав іще на порозі,
Про Бога – думки у шляху нелегкім.
Не мислити зовсім – багато хто взмозі,
Відзнач і мене, Боже, хистом таким.
Стемніє мій погляд колодязем стилим,–
З такого спитати не вийде сповна.
На Сонце погляну я зором зомлілим,
В душі стане тихо, (а є чи вона?).
І буде хотіння – нестися по колу
Пухнастим, байдужим завжди́ хом'ячком:
Спання, холодильник, ну, може з приколу,
Дивитись на зовсім пусте зі смішком.
Зільються: події, простори та лиця,
Засмокче відбіжно мене світу плин.–
Я раб установлених кимось традицій...
Оце все мабу́ть надто схоже на тлін.
Оригінал
Я думал о Боге еще на пороге,
я думал о Боге в нелегком пути.
Не думать совсем - привилегия многих,
позволь мне, Господь, этот дар обрести.
Мой взгляд станет темным, холодным колодцем -
с такого не спросишь вовек ни шиша.
Смогу без прищура разглядывать Солнце -
в душе будет тихо (и есть ли душа?).
И будет желание бегать по кругу,
пушистым всегда, в колесе хомяком:
поспать, холодильник, ну, может быть, с другом
поржать над всецело пустым пустяком.
Сольются: пространство, события, лица,
всосет - центробежно - меня круговерть.
Я раб установленных кем-то традиций...
Вот так же наверное выглядит смерть.
Автор Олесь Григ.
