Ми на околиці села чекаємо "вантаж"...
В словосполучення додав хтось цифру "200".
Для когось це статистика, фактаж...
Для ко́гось серце смуток й жаль не вмістить.
А на околиці села - суцвіття парасоль...
Мабу́ть, не від дощу ховають люди очі.
О, скільки зламано вже людям доль!?
Мовчать й нові провладні поторочі.
Ой, не один й не два пішли вже во́зи під укіс...
А люди що? Лише махали на прощання.
Але від тих поламаних коліс
Лиш присмак сліз й нелю́дського знущання.
Історія століттями тягла важкі вози
І кожну дощечку в свій колір хтось мазюкав.
Під осінь люд хапав лиш гарбузи,
А хтось когось із золотом застукав...
Ми на околиці села чекаємо "вантаж"...
Його історію вже вивчено напам'ять.
Сховалась совість в панцир, мов в бліндаж,
А в когось ордени на грудях сяють.
І мертвих, і живих, і ненароджених всіх нас
Спакують у вантаж(?) й начеплять цифру "200",
Якщо царків зведемо на "парнас",
На нас табличку з словом "раб" повісять.
Якщо і ми, як і батьки, ті сльози проковтнем,
Знов триста літ оте важке ярмо тягтимем...
Хіба нас можна випалить вогнем?
Хіба так просто, як народ, ми згинем?