НЕ ПЛАЧ СИНОЧКУ ДОРОГИЙ
Бентежно горить запалена свіча...
вічним сном спить молодий козак в труні.
A поруч ,стоїть вся у чорному вдова
обнімає до грудей дитя у сльозі.
Не плач ,не ридай, синочку дорогий!
слізьми, тата не повернеш додому.
Чуєш, він не вмер ,він для нас вічно живий,
ліг відпочити ,щоб загубити втому.
Мале серце не може зрозуміти-
чому забрала тата люта війна?
Він міг ,як інші на білім світі жити,
скорбота принесла сум і болить душа.
На труні, хліб святий і прапор України...
в підсвічнику, горять запалені свічі.
Вмліває ,стара мати ,вдова, родина...
і синочок захлинається в сльозі.
Хто утішить сироту віднайде слова ?
і у важкий час приголубить до себе.
Зчорніла ,як земля мати мов не жива...
вдова пожовкла, як віск... і плаче небо...
Люди ,несуть квіти скорботи співчуття,
і все як у тумані - остання дорога.
Співчувають, рідним обнімають дитя...
дикий холод пронизує... і тривога.
Мріяв, в Україні працювати і жить,
і захищав, рідну землю чисті води.
Щоб сонце миру зійшло в синю блакить,
і вільно дихалось козацькому роду.
М ЧАЙКІВЧАНКА