Один...
А ти один?
Коли кругом лиш натовп,
Який собі тече
З глобальних потеплінь,
У плин
Уплав глибин,
Тривати, відбувати...
Лиш поштовхи в плече,
Лише за тінню тінь...
Один...
Душа то — сплін,
Що лиш погостювати
Навідається в світ
Пихатих, ласих тіл...
Бурштин,
Саван-сатин,
І кості-діаманти
В вапно забутих літ,
Все — в порох, все навпіл...
Один
У полі, що ж,
Не воїн — то не воїн.
Коли ти тут один,
Нема з ким воювать,
Хоч ігрища вельмож,
Приходять за тобою,
На тлі лихих годин,
В "Ти не один!" пограть...
Один,
Усе без змін...
Розкрито сенс любові,
Що в підсумках, таки
— Банальний егоїзм,
Байдужий до провин
Й зіпсованої крові...
Не впорався ні з ким
Серцевий оптимізм.
Один на цілий світ,
Один на цілий всесвіт,
У ланцюгах істот,
У побутах родин,
В мільйонах диких літ,
Як мить, лишився десь там,
Між прірвами висот,
Забутий — ще один...
трохи насторожує мене тональність останніх ваших творів. але то не вадить їхньому успіху. вдалася вам ця поезія, Ніколя, хоч і віє від неї чи то самотністю, чи песимізмом..
Знаєте, може й хотілося б чогось світлішого,але насильно милим не будеш, пишеться те, що пишеться саме по собі, а коли через силу — то це вже не чесно. Не сказав би, що я є весь такий песиміст, швидше реаліст в деяких поглядах (власних авжеж))
і все ж деякі ноти в творах (не в цьому) видаються мені силуваними, напруженими... очевидно, не дуже й хочеться вам писати те, що від серця) але то моя суб‘єктивна думка
Емм, я думав відповідь буде :"Забирайте обидва"... Ви підняли мені настрій перед роботою) На Вас ображатись, на чи не єдину людину, яка мене тут багато чому вчить (в хорошому для мене сенсі, хоча деякі "фірмові" помилки й досі шкварю) ненав'язливими порадами. Я Вам адекватно дякую, от ображатись було б неадекватно