********
Поверхня води, заперечивши спокій, натомість,
Кипить, розлітається бризками ультрамарину.
Пробитись назовні спішить світова підсвідомість,
Нервові клітини спалахують в темних глибинах.
І ось уже межі руйнує мінлива хмарина,
Породження скритої сутності, фата-моргана,
Що знов вирушає в дорогу на білих дельфінах,
З водяного пилу утворених. Поряд із ними,
Неначе, насправді, якась невимовна догана,
Вже линуть нестримні фрегати й легкі каравели
До гаваней предренесансних. Рядками тісними
Втікають крізь пальці гнучкі упредметнені мрії –
Ефірні будівлі, відточені, ніби новели,
Не зовсiм такi неприступні, як може здаватись;
І друга реальність кармiнним відлунням зорiє,
І звичного сенсу нещадно розмитий критерій,
Готовий прозорим молюском у мушлі сховатись,
До вiчного плюскоту хвиль поступово звикає;
І обрій, напевне, стомивсь від потоку феєрій,
І крихітний краб між камінням ночівлі шукає.