Пошматоване серце зашию на нитку живу
І залишу в минулому болі образ і поразок.
Хай там що - підведуся, піду, бо і далі живу,
Я забуду тебе, я забуду... Хоча й не одразу.
Спомин, тане мов сніг. Поступово: найперше - слова.
Надто щедро насипав пустих, без тепла і без змісту.
Потім зникне видіння: дорога, імла снігова,
І єдина зоря над казковим замріяним містом.
Потім голос... Останнім забуду я дотик руки,
Пам'ятає найдовше не серце, не розум, а тіло...
Увірветься у сон, хоч, здавалось, минули роки,
Давня згадка стійка, наче запах парфумів. Чи зілля...
гарний вірш 
Тому і виставляю - вже можна оприлюднювати ))
визнання народу не в них)))вірш гарний,душевний 
