Буває так, що ти стоїш на межі
І ріжуть твій шлях усілякі «ножі».
Не уявляєш, як бути та що робити ‒
Від незнання так хочеться все вщент розбити,
Усе покинути, забутися, кудись втекти,
Але ж проблеми все одно будуть пекти.
Немов закручують скупі, скрутні, жорсткі та неясні ситуації.
Здається, що від бід та незгод немає евакуації.
Ти став якимось не таким, збудженим, різким, нервовим,
І світ для тебе перестав бути різнокольоровим.
Замість цікавості ‒ депресія тягуча,
А замість радості ‒ агресія дрімуча.
Замість спокою ‒ тривога, яка з середини роз'їдає.
Замість любові ‒ ненависть, яка серце безжально з'їдає.
Замість волі, незалежності ‒ спокуси,
Що трусять, нищать ціль, ніби землетруси.
Замість щастя ‒ невимовний біль, пружні рани,
Які лишають в пам'яті гнітючі плями.
Ці смутки, гнів, стрес, страх, розпач та образи
Тріщать, блищать в душі, мов сліпучі стрази.
Віру, що може стати краще, втрачено,
І ріки сліз рясних, гірких розтрачено.
Від відчаю так хочеться кричати,
Натомість що ж продовжуєш мовчати.
Але й ця глибока порожнеча все ж мине, як і все у Всесвіті.
Головне ‒ боротись, не втрачать надію та не зникати в безвісті.
Знай ‒ вихід завжди є і вибір за тобою ‒
Змагатись до кінця чи відійти без бою.
11.01.2016
ID:
840945
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 05.07.2019 14:55:19
© дата внесення змiн: 05.07.2019 14:55:19
автор: Оля Тимошенко
Вкажіть причину вашої скарги
|
