Під колискову цвіркуна,
Повільно йду додолу,
А в небі стільки ще зірок
Я не дорахував...
Мене ковтає глибина,
Затягує по колу
У безпритульний вир думок,
Що снами хтось назвав.
Звичайна ніч втонула в снах,
Вони уже реальні...
Підміни не второпавши,
Я в тисячнім житті,
Живу в буденних чудесах,
У неможливих тайнах!..
Мої найбільші клопоти
— Пробудження оті!..
З якими знову боротьба,
З якими знов миритись...
А ще — радіти щиро
Й розуміть, чого ж ми тут,
Хоч ось — і біль і стидоба,
А добрим слід ділитись
Й разом дістатись миру
— Найскладніший інститут.
Під колискову цвіркуна
Стираються тривоги...
Це щастя — коли спиться,
Не забути б знов про це!
І не ганьбити імена —
Ні ближнього, ні Бога
Коли гукнуть:"Прокинься!"
Перші півники в лице.
