Ти до мене прийдеш, але вже до іншої,
Може до такої ж беззірної, як ніч, що холодить душу,
Ти прийдеш, як друг, рідний брат і не більше,
Та я більше ні до чого й не змушу...
Ми будемо говорити на дуже загальні теми,
В маленькому кафе знову кави попросимо,
Прочитаємо одинодному свої нудні життєві поеми,
Не помітимо за вікном прощального тремтіння осені.
Ти будеш довго дивитись на свій дорогий годинник,
Безповоротно шукати даль і , о Боже,
За хвилину захочеш навіки змінитись,
А моя рука без тремтіння лежати не зможе.
Я її покладу ненароком тобі на коліна,
Щоб ти не думав,що через роки мені все одно,
Щоб ти знав, як я мучилась, невиліковно тобою боліла,
Ніби дощ просто неба у нас за вікном.
І ти візьмеш мою руку, тікаючи від порад,
Візьмеш - відпустиш й не більше,
Ти прийдеш, як найкращий друг або рідний брат
До тієї самої!!!
Хоча думатимеш, до іншої!!!
