Як же хочеться ще трішки-трішки
Походити по нашій землі.
Ще не зовсім стомилися ніжки,
Ще не змовкли мої солов’ї.
Хоч вже осінь, та листя багряне
Шурхотить під ногами внизу.
А земля далі пише романи,
Ще про осінь, частіш про весну.
Коли проліски перші з під снігу,
Про кохання розкажуть зимі.
Тепле сонце розтоплює кригу
І гаї заспівають німі.
І тоді босяком по дорозі,
Де розквітне бузок навесні.
Я чекатиму знову на осінь,
Яка снитися буде весні.