І хто в ми цьому світі? Гості лиш.
Сьогодні є, а завтра нас не буде.
Стоятиме і Моршин, і Париж,
І сонце небу гріти буде груди,
Дніпро тектиме, Конго і Яндзи,
Тумани цілуватимуть Карпати,
Висітимуть у храмах образи,
Нові мережі бігтимуть крізь хати,
Птахи нестимуть людям спів до вух,
Прийде незнана на сьогодні мода,
На випас хмари гнатиме пастух,
Їх видоїть в цебро землі погода,
Виводитиме в люди ранок день,
Будитиме зі сну весну лелека,
Тепло вливати літо до легень,
Мов господиня молоко до глека.
І будуть інші люди на землі.
Новим зерном поет засіє твори.
Ховатиме зоря лице в імлі,
Купатиме проміння сонця море.
А ми, прогуркотівши, мов громи,
Пірнемо в небо, тілу давши тлінність.
Допоки ж серце б'ється за грудьми,
Вирощуймо любов – найвищу цінність.