А пам'ятаєш той букет підсніжників,
Що у дитинстві ти мені приніс?
Я посадила їх на клумбі біля півників,
Щоб з року в рік вони були як оберіг.
Щоразу прокидаючись уранці,
Як сонця промінь залоскоче ніс
На них дивилась так ніби востаннє
Просила, щоби знову він проріс.
Отой букет підсніжників, мій тату
Для мене як любов твоя була.
Хоч іноді гірка й солонувата
Та все ж надіюсь, що вона жива.
Щороку навесні разом з підсніжником
Хай проростає знов і знов вона.
І залунає голосистим пересмішником
Що татова любов- вона одна.
