Ліричний герой пана Списотруса проголошує своє естетичне кредо.
21
So is it not with me as with that muse
Stirred by a painted beauty to his verse,
Who heaven itself for ornament doth use,
And every fair with his fair doth rehearse,
Making a couplement of proud compare
With sun and moon, with earth, and sea’s rich gems,
With April’s first-born flowers, and all things rare
That heaven’s air in this huge rondure hems.
O let me, true in love, but truly write,
And then believe me my love is as fair
As any mother’s child, though not so bright
As those gold candles fixed in heaven’s air.
Let them say more that like of hearsay well;
I will not praise that purpose not to sell.
21
Не до душі натхнення пишномовне,
Чий спів йде від прикрас, не від краси,
І небо обдирає безсоромно,
Щоб увібрав предмет пишноти всі.
У порівняннях гордощі шанують:
Тут сонце й місяць, з надр, з морів скарби,
Квітневі квіточки … все, що цінують
В оточенні небесної кайми.
Як щире почуття, то й мова щира.
І я про образ, що мене скорив,
Скажу: красі далеко до світила,
З ким порівняю — з дітьми матерів.
Надмірного не хочу вихваляння:
Пишу я не про крам, а про кохання.
Переклад 29.12.2019
