(Цей вірш був написаний у травні 2014 року, про ті незбагненні, незрозумілі, трагічні події у ще не зруйнованому, квітучому українському місті Донецьк... Хто міг подумати тоді, що це - тільки початок багаторічних страждань нашого народу, такого страшенного лиха, Ім'я якого - ВІЙНА)
Зелена гілка колисає
свічки рожеві на каштані,
а хмара – чорна нависає
і стигне кров у рваній рані.
Отруйливо палають шини,
округа димом оповита,
в кущах – розстріляна машина,
а в ній лежить родина вбита…
Як випало нам опинитись
в цім незбагненнім лихолітті,
що навіть не могло наснитись
у най жахливішім страхітті?
Навіщо цілить брат на брата
мисливську зброю й кулемети?
В руках – рушниці і гранати,
скрізь – маски та бронежилети!..
Травень, розбещений красою,
в несамовитості квітує,
а смерть із гострою косою
в містах уквітчаних лютує.
А я в сльозах благаю Небо,
щоб врятувало від руїни…
Нам зберегти країну треба –
молімося ж за Україну!
