У весняному лісі, де перші розпукли листочки
на березових гілках і пріллю разить від землі,
десь приглушено-ніжно дзвенять і стихають дзвіночки -
ти поглянь в небеса і побачиш - летять журавлі.
Що здригнулась душа, що сумний ти цей слухаєш клекіт?
Яку тугу відчула ти в цю несподівану мить?
Може це вже по тебе?.. А може вони недалеко,
на найближчій галявині сядуть, щоб трохи спочить?
Та вони пролітаюсь небесним легким павутинням,
і не можеш збагнути - чи сон це, чи це наяву,
і злітає рука на стихаючий клич журавлиний:
я люблю, пам'ятаю і в вічній розлуці живу...
