Моя вина, гріхи мої тяжкі...
стояв один, як перст посеред світу.
Довкола люди ремствували злі,
на серці, наче брила із граніту.
Та я шукав... я істину шукав,
питав у неба:"В чім моє спасення?"
Але Господь тоді чомусь мовчав
і небо було тихе без знамення.
Ступив на землю, де родивсь Ісус,
хотів пройти, як Він свою Голготу.
Довкола торгаші збивали куш,
святе перетворивши у роботу.
Було мені так гірко на душі,
пливла моя журба, неначе річка.
Я Господа не відшукав тоді,
лиш хрестика купив й маленьку свічку.
Поклав хреста в кишеню і забув...
а вдома знову суєта мирськая.
І непогода, й вітер листя дув,
господар з хати й пса не виганяє.
... Не було в мене хліба на обід,
накинув плащ і шмигом вийшов з дому.
Під яткою стояв старезний дід,
що непотрібен був давно нікому...
Він руку простягнув: "Дай що-небудь,
від продавчині чую тільки лайку.
У неї на обличчі гнів і лють,
словами ранить: п'янь і попрошайка."
Стояла продавчиня молода,
і зла була на світ за негаразди.
Як завше, в гаманці грошей катма
і чоловік лінивець, і неґазда.
Купив безхатьку хліба й молока,
О, Господи, стежки Твої незримі...
І тут згадав маленького хреста,
що так давно купив в Єрусалимі:
" Тримай його, він буде тепер твій,
хай береже й в негоду зігріває.
Купив я хрестик на землі святій,
нехай твоє життя благословляє."
Враз дощ ущух, мов зав'язався міх...
Безхатько заридав, впав на коліна...
" О, Господи, прости тяжкий мій гріх,
за те, що у душі моїй руїна..."
І я з безхатьком на коліна встав,
із тим, хто вбраний був в гниле ошмаття.
Я світлу істину в ту мить пізнав:
Любов врятує людство від розп'яття.
ДУЖЕ СИЛЬНО! Це непроста тема. особливо зараз. Скажу одне: яскраво, болісно, мудро. Зачепило, пропекло. Респект! 
