Над землею, мов срібною рікою, в*юниться туман.
Бавиться яскравою росою зелено-рутий лан.
Пісня життєдайна по гаях звучить, несе надії.
Ласкою ранок віє, наш люд рожевим світлом мріє.
Українській землі світову славу приніс соловей.
Божа пташка - душа і ніжність природи, гордість людей.
Спів досконалий пернатих - райської творчості витвір.
Повертає туга створінь поодинці із вирію.
Лиш самці спочатку прибувають до теплого краю.
Місце для майбутнього гнізда так дбайливо шукають,
Сповіщають про це голосним співом весняним вітрам.
Самка почувши "соліста" пару собі вибирає.
Хвиля горнеться в пісок, а пісня серце обіймає.
Може солов*їна слава нам тільки болю завдає.
В тривожну мить всесвітньої незгоди в життя не грають.
Соловейків не знайти, які однаково співають.
Є мовчазні дати, де співати батько припиняє.
І відчуває подих дня, тільки крила не складає.
До справи він береться - повітря рятує від мошок,
Та несе малечі мух, жучків, павучків і мурашок.
Час летить. Невідворотній світ. Вже юні пташенята.
Голосу для співу не жаліють наші молодята.
Наче маленька пташка, та горде серце, щедра врода,
Хоч здавна вона відома, зараз написалась ода.
Прекрасна ода! 
Спів соловейка тішить серце й душу. Навіює чудові миті в житті. Удачі Вам! 
