Там де закінчується любов, там починається філософія
Ні пристрасті,ні слабкості,як мармур
Ані сльозинки на суворому чолі,
Ту саму сталість пам'яті,як кару
Що відобразив Сальвадор Далі,
Сприймай,як данність.
Море точить камінь,
Шліфує час і спогади й кути,
Щось будувалось довгими роками:
М'які стежини,величні мости.
Стежини поросли чортополохом,
Обсипалися зведені мости
Та ми вже не жалкуємо ні трохи
За тим,що сталося авжеж ні я,ні ти.
Відсутність діалогу,небажання.
Не так давно читалось між рядків
Щось на рахунок справжнього кохання.
Та то історія мабуть для диваків.
Час протвережує,реальність біля сюру...
Фатально натягнулася струна
І ніби разом але це де-юре,
Де-факто майже виросла стіна.
успіху!!!
Життєво! 
