|
Ті, котрі знали її, запевняли, що вона нестерпна. Найближчі друзі списували все на характер. «То ніби переперчений борщ – смачно, але ж не кожен любить гостре», – казали вони.
Наша перша зустріч була випадковою. Я стояв у черзі за морозивом, а вона на площі розганяла зграї голубів, не стримуючи радості. Дивна поведінка як для дорослої. Але на фоні серйозних, не зрозуміло на чому зосереджених перехожих це виглядало доволі привабливо. Помітивши, що я за нею спостерігаю, вона на мить зупинилася, глянула мені в очі, моргнула і, заливаючись сміхом, знову побігла за голубами.
«Два абрикосових, будь ласка», – попросив я продавчиню і з двома вафельними ріжками, наповненими яскравими холодними кульками, попрямував до неї. Чомусь я вирішив, що їй до вподоби абрикосове.
«Привіт! Пригощайся!», – простягнув дівчині морозиво. «Дякую!», – вона несподівано погодилася і взяла ріжок. «Десь я тебе бачила...», – глянула на мене, примружившись. Потрібно було щось відповісти, проте мої пошуки відповіді перервав шматочок морозива, який упав на сорочку. Це добряче її розвеселило, й вона просила мене не хвилюватися, витираючи сорочку серветкою.
Отак ми і познайомилися. Вона розповідала, що залюблена у висоту, а я боявся зізнатися, що в мене ноги підкошуються від висоти. В дитинстві вона понад усе хотіла бути птахою, аби здійнятися в небо. Всі її історії супроводжувалися аж до непристойності голосним сміхом. В ейфорії вона хапала мене за руку, і тоді не вірити їй було не можливо.
А ще вона обожнювала танцювати. Того вечора повела мене на дах багатоповерхівки. «Тут ніколи не зачиняють двері на небо. От побачиш – це весело. Ми нікому не скажемо», – говорила. На даху панував спокій. Там було добре. Сонце сідало за горизонт, небо наливалося багрянцем, поволі сутеніло.
Вона розпустила волосся, втопивши мене в його хвилях, і потягнула в свої рухи – ритмічні й... гарячі. «Чуєш музику?». «Що це?», – відповів я запитанням на запитання, вслухаючись у тишу. «Твіст».
Танець повністю її поглинув. Бісики в очах, барвисті квіти на платті, пальчики в босоніжках танцювали з нею. Теплий вітер обвівав її красиві жижки. Ми наближалися до краю будинку. Але це зовсім не страшно, бо з нею до неба ближче, ніж до землі.
ID:
870852
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.04.2020 17:15:19
© дата внесення змiн: 05.04.2020 17:15:19
автор: Ноїв Ковчег
Вкажіть причину вашої скарги
|
