Зріє злиденність в душі, хто не знає рідної мови.
Щирість роздолля її, мелодії звуків готових
Слово створює майстерно красу та чарує мозок.
Мова - дивний витвір людини і виховання модус.
Слово - найшвидше і найтонше доторкання до серця.
Сяє живою водою, чашою горя до денця
І стає гострим ножем, металом у горні і пером.
Слово у тяжку годину повертає віру в добро.
Проявляє у кожній людині гординю, свій голос
І гнітить нерозуміле і зле, та діє на когось...
Необдумане, нетактовне приносять біль і біду.
Словом можно вбити, оживити. І це все на виду.
Ще посіяти тривогу, безнадію , з таврами світ.
І розсіяти сумнів, одухотворити "Заповіт".
Поетична грань живе у слові, втілена в природу
І вона немислима без неї, як дитя без роду.
Імпонує позиція автора і знання поетичного ремесла... ще б трохи практичних занять! 
Дуже гарний і мудрий вірш! 
