Матусю, скажи, чому маки червоні?
Так сумно схиляють голівки свої?
Тихенько спитала у матінки доня…
- Бо бачили маки смертельні бої.
Бо плачуть за вбитою юністю в полі,
Бо пам’ять не вбити, то й маки цвітуть.
Бо в полі лишились чиїсь світлі долі,
Закінчився в полі світлий їх путь.
Хитають голівки, тремтять на стеблинах,
З пелюсток сльозою спадає роса.
Прохають: дитя, не забуть, ти – ЛЮДИНА,
Хай мирними будуть твої небеса.
Хай бігають в маках малі босі ніжки,
Вуста, наче маки, у юнок горять.
Вінки хай плетуть і співають потішки,
Коли щастя є, то чому ж не співать?
А маки цвістимуть щороку у полі,
Щодня хай у наших квітують серцях…
Щоб не повторити страшної нам долі,
Щоб не повторити страшний війни шлях.
Матусю, скажи, чому ж тато воює?
Сама ж ти казала: - Війна - страшна річ?
Чому у окопах він зараз ночує,
Чому він не скине важкий тягар з пліч?
Війна – то біда, але тато героєм
Пішов боронити наш спільний дім,
Він просто пішов, узяв в руки зброю,
Щоб ми могли мирно жити у нім.
