|
Від неминучості геть подуріли люди,
Давно все вирішено, тільки плине час,
А ми за ним повільно линемо в нікуди,
Ніхто не знає, що чекає далі нас.
Що буде завтра? Може треба поспішити,
Щоб залишився слід, а не лише скелет?
Не знаю скільки ще мені зосталось жити,
Тому сьогодні я прощаюсь наперед.
Життя складається лише з дрібних моментів,
Що з сонця заходом згорають у вогні,
І дні мов пазл, лиш щодня з нових фрагментів,
Обставини і люди теж щодня нові.
Ми долі вибрики злі бачимо наочно,
Вона єхидно посміхається в лице.
Життя нікого не жаліє, знаю точно -
Ні тих, що жебрають, ні тих, що мають все.
На краще місце лиш для себе кожен мітить,
Та хоч до чогось когось з нас це привело?
Там в небі високо яскраве сонце світить -
Не пропускають стіни світло і тепло.
Мені ж, часом, так сильно їх не вистачає...
Осипався з дерев на землю білий цвіт,
Мов сніг, що на початку літа все вкриває.
Крізь призму пляшки дивлюся на дивний світ.
Можливо фатум це, невідворотна доля,
Така в всіх схожа, та у кожного своя -
Цінує щастя той, хто надивився горя,
Хто бачив смерть - дізнається ціну життя.
Хоч щось змінити можна лиш у мріях власних,
Та головне - не загубити в них себе,
В таких безмежних, кольорових і прекрасних
Мій ескапізм колись ще з розуму зведе.
Реальний світ же нам приносить лиш загрозу,
Тут кожен божеволіє як хоче сам,
Та половина з нас помруть від передозу,
Або зведуть рахунки із своїм життям.
А інші за життя схопилися рукою,
Зловили міцно і затиснули в кулак,
І йдуть з високо піднятою головою,
Щоб повноцінного життя відчути смак.
Показують усім, що все в них йде як треба,
Але всередині вони такі пусті,
Надіються, немов руками дістають до неба,
І вірять, наче досягли чогось самі.
Не всі з нас стануть тими, ким так хочуть бути -
Під себе неможливо поміняти світ,
Тож випивши тих нездійсненних мрій отруту,
Підуть з життя, не залишивши слід.
У кожного з нас є лише одна дорога,
Яку ми всі повинні за життя пройти,
І волею лиш невідомого нам бога,
Зла доля не дає звернути нікуди.
Не випадково став ходити й говорити,
І народився у мені колись поет.
Не знаю скільки ще тепер зосталось жити,
Тому сьогодні я прощаюсь наперед.
21.06.20
ID:
880368
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 21.06.2020 12:48:41
© дата внесення змiн: 21.06.2020 12:48:41
автор: grotath
Вкажіть причину вашої скарги
|
Местами созвучно и в целом - интересно! 
