І не біль мене лякає
Коли я згадую твої очі
А та замкненість простору
Надлом у душі
Коли двері відкриті
Але не має доступу
Коли дні доступні
А життя чомусь ні
Коли повітря як желе
І зовсім не прозоре
А чорне мов пожежі дим
І вийти на зовні було б не погано
Але вийти не дозволяє сплін
Але вийти не дозволяє твій стан
Він на грані смерті твоїх зізнань
Ти тікаєш проте на місці стоїш
І гортаєш альбом своїх кохань
Я лиш один з багатьох
Кому забракло повітря
Я один із тих
Що пішов в небуття
Хоч двері відкриті
Я в них не проникну
Бо твері ті
То твоя душа..