Ти вже не той, ким був не так давно.
Не ті думки, бажання, друзів коло…
Частіш душа, наспівуючи соло,
Верта туди, що вже здається сном.
І стерлись з пам'яті події, імена.
Лишилися уривки і фрагменти,
Найщасливіші й болісні моменти,
І та єдина, назавжди, весна…
Не так вогонь вже гріє твої руки.
Як добре те, що літо за вікном…
І все частіше грієшся вином,
Хоч знаєш - це не ліки від розпуки.
Життя іде. Пливуть важкі хвилини.
Що змарнував свій час – ти скажеш згодом,
Коли на серце ляже тонна льоду,
Коли задавлять від безсилля стіни…
Коли мов зорі, позгасають мрії,
Лишивши чорну, мертву порожнечу,
Що тягарем впаде на кволі плечі,
Не залишивши відблиску надії.
Коли роки, мов трактори невтомні,
Обличчя переорють, ніби лан.
Коли осяде втома, мов туман,
І сивий іній посріблить ще теплі скроні.
Тримай свій час! І поки ще не пізно
Все зайве – викинь, залиши важливе.
Прощайсь з усім, що робить нещасливим.
Твоє життя - твій вибір. Ми всі різні.
Ще маєш шанс - на повну, до кінця,
Прожити без втручань , порад, нотацій,
Чужих і непотрібних декорацій
В твоєму світі. Бо ж - одне життя...
