Я не буду у полі бур’яном,
Хоч і просто це, але не буду,
Я не буду байдужим і п’яним,
Я собі свій край світу здобуду …
Я топтатиму землю ногами,
Якщо склалось, полізу у гори,
У душі загорюсь ліхтарями,
Реготатимуть з мене мажори …
Я тобі твій край світу здобуду,
Він для тебе не схожий на мрію,
Я тоді на нім трішки побуду,
І наміряти кращий зумію …
Я злочинно вкраду твоє небо,
Переверну його вверх ногами,
В мене в небі такому потреба,
Краще в гору, ніж падати в ями …
Світ здається весняним тюльпаном,
Він зів’яне і толку з такого,
Я не буду світським та бульварним.
Впізнаєш небожителя свого?!
Як так можна кіньми та й по небу,
Очевидна гірка недоречність,
І яка в цім галопі потреба,
Це ж тоді як пече безсердечність …
Але тут зовсім інша нагода,
Розлітались, ламаємо крила,
Все минулось, це тільки пригода,
Ти так вчасно за руку вхопила …
.....
Ти так вчасно за руку вхопила,
А я й не знав, а я й не знав,
Я не знав, що ти любила,
Так далеко від тебе літав ...