«...і сидить праворуч Отця...»
1
Поет завжди або велетень духу, або комашка. Третього нема; це строга психодуховна практика. Або він ввібрав всі вібрації атмосфери, визначеної його магнітом, з нескінченності, і підняв свою енергію до запалення і плавлення притягненого, або нічого не сталось.
Або він, зчепившись з усією світобудовою, видимою і невидимою, палаючи нещадною сміливістю, переплавлює безцінне багатство в ризиковані струми і ряди найвищого (художнього) порядку, або оглядається.
Або, опадаючи на низи, як сама обурена природа Святого Духа, виправляє штрихи попередників, або никне перед подвигом і нескінченною працею: або титан струшує завали вікового зла, або це просто один з громадян, які друкуються. Останні не буваюь п о р я д н и м и, – поет наводить порядок, ряди, хід в невідоме нескінченне, впрядкованість в керунку до неба (він надихається ним, звідки натхнення).
Поетові, як живому магнітному проводу, невідоме звичайне слово «ціна», як і всяка звичайність. Древні знали про особливе покликання поета (чуття кличу з неба) – біля нього не метушились. Це було д е щ о, в чому були і вони, що вони поважали в собі затаєно. – Душевна сила і енергія Духа мали, мають і матимуть хід до неба, що називається совістю, любов’ю і подвижництвом. Тільки це рухає душу і дух до неба по вертикалі енергетично, – інших зносить горизонтальна енергія урагану часу, в них виходить коло або слабка спіраль.
Народ, який має ще незжиті заряди (дух) і тому має чим жити у майбутньому, не захоче втратити рідкісний зв’язок-провід від неба – голос поета, голос Духа Святого.
Поет буде керувати думками, душами, духом всіх професіоналів у місиві демосу: в поетові знаходитимуть опору і підказку всі, на ньому перемиряться їх змішані енергії, чим душі згармонізуються для ривка вгору, – інакше хаотичне приречене кодло піде у пекло.
В поетові від Бога – опора народного духу і майбутнього щастя; це знає кожна психічно здорова людина на цьому світі і на невидимому.
Так! особлива, з ароматом небесної чистоти енергія духа поета звірячо з’їдається нечистю з демосу-диявола.
Так! – тільки так найшвидше йде очищення народу від тваринного.
Так! для того, щоб бути совістю і любов’ю світу, поету потрібна потрясаюча енергосфера, неспівмірна з власним народом, інакше власний народ з’їсть поета; енергосфера має бути вбивчою.
Неправильно – переоцінювати дію надрукованих рядків, – всього лиш слідів потрясінь поета, неба і землі. Неспівставно більше чинить живий поет, вбиваючи інерцію-гіпноз громадян – своєю присутністю на території. Це не є прекрасна фраза – це відбувається т у т і з а р а з.
Про це непрямо промовляють незнайки: ми, незнайки, нічого не знаємо: все небо збирається на поетові і його використовує.
Так є природно в даних умовах, такий космічний закон. Енергія убивства застарілого збирається на одному чи кількох, хто переоре вибухами завали енерготлі (енергія необхідна!) і спалить у менш ущільненому стані.
Переведіте дух, як говориться між вами, і зберіться.
2
Ви помітили, що краса не ходить тими стежками, де для неї не підходять умови, де їй погано?
Зверніть на себе, любимого, увагу, якщо Вас обминає краса чи не зустрічається зовсім.
Недобрий знак для особливо спостережливих людей – щезання краси: небо знаходить стежки десь.
Поезія – краса невідомості і невідомого.
Поезія – найперший індикатор відходу чи приходу неба: вона найчистіша і першою перестає жити, довго оживає; вона неможлива без чистоти, спокою і притягнення магнітом Духа вищої енергії; вона просто не росте і не зріє там, де нема відповідного грунту – корінь її в небі над народом, в тому, що випромінюється народом: сіро-буро-коричневе чи золотисто-голубе енергетично. На ділі. Згідно із знаннями і вірою.
Обдурити небо і енергії неможлтво: фальшивлячи розстроєними душею і духом, неможливо заслужити любов простору і провести красу несказанну на землю. Багатьом це нічого не говорить, а професійно промахнутися можуть вибрані; нехай задумаються – що буде, якщо не врахувать цієї основи творчості і дальшого буття чи хоча б одного із моментів з початкових таємних знань.
А зачаїлася в невідомості італійська поезія, те ж саме – українська, грузинська. Поезії наймилозучніших мов, народів титанічних, найпоетичніших, найпісенніших, наймолитовніших. І тому – найпокликаніших небом. Поки що.
Ось правда, якщо не втікати від невидимої, але справжньої великої дійсності неба, – як і від заблукань брудної очивидної дійсності Землі, яку обминає енергія краси, а тому не впливає, немає перетворень. Нова енергія проходить мимо незнайок: краса неба. Всі йдуть до загибелі, нічого не знаючи.
Де зв’язок? Де провід енергії? Де краса?
Один прорветься точним проводом – і далі нещадна радіація Святого Духа, убивство застарілого в усякій справі.
Небо висунуло нові, вищі запити енергій Космосу, – поезія «шкільного класицизму» просто смішна і не сприймається душами, бо – фальш, не ті енергії молитовного зв’язку, все інше.
Але одиниці усвідомлюють і вміщують нове; інші – неясно і невиразно відчувають «підсвідомістю», навіть не знаючи – що стоїть за цим словом у невидимій дійсності.
3
Я знаю від початку свою силу поета. Нехай простять тих милих обдурювачів, котрі не говорили так, котрим і не дозволили б сказати в своєму часі, всіх змітаючому.
В справжній дійсності кожен поет з самого початку знає свою силу, природне покликання, переможну данність і заручників, яких належить звільнити.
Духовна свободо! Вільносте!! – Яка ти сильна, вдачна і прекрасна хода в ритмах Космосу – попереду всіх!
Можете вважати необхідністю і моєю особистою справою, що беру під захист духовність всього світу, як беруть під захист живе, найголовніше.
Можете ввібрати, що поет стає захисником Жінки в жінці, Прекрасної Жінки, – від усього, що не є духовним. Я молодий! – природа жінки найбільш не терпить дряброї старезності. Суттєвої забреханості.
На словах говорять, що жінка нічим не травмується, а на практиці це не так. Говорю літераторам, що зі своєю безхребетністю можуть попасти як віск на підлогу, що цю жінку збирали докупи (зцілювали) тільки поети-чоловіки, чоловіки-поети. Потрібна поезія чоловіча.
Завжди будуть одиниці, що вириватимуться з естетики воску і вбиватимуть застаріле.
4
Ще повторюю головне: не втіайте від невидимої дійсності.
Коли говорять про втікання від дійсності і про духовну неспроможність запліднювати, то це мова – запам’ятайте – про творчу застарілість і про фізичне старіння мозку як наслідок.
Кажу: відкидають тільки одне – нову молодість. Відтак приходять до забування своєї власної молодості, далі ця погана енергія веде їх до відкидання і заперечення всякої молодості, до роздратованої старості з атрофованою правою половиною мозку (і погашеним серцем!..) (Як правильно попереджували природодослідники).
Атрофується частина мозку і душі, яка відповідає за виховання серця і любов – за творчість і культуру. Тепер природа заставляє людей підвищувати рівень духу і культури, щоб вижити.
Людина – ось відстала ланка; корінь біди – наперед відкидання невидимої дійсності.
А література що?
Справжньою темою трагедії, про що говорили вже, є звільнення людства, подолання. Трагедія життя не дасть сховатися за словесами самообдурювання.
Тут вам скажуть, що Шевчук вбачає моральний бік і т.п. І що сформульовано давно:
«...высокое неприложимо к жизни,
все благородное обречено.»
(«Отелло»)
Так і було в старому житті. Якраз потрібно навпаки.
Ось завдання, ось рапіра, якою випустять на волю дух.
Найвище і найшляхетніше – любов – приречене?
Жінка і поет – приречені?
А всі інші спокійні?
Як же з моєю силою – і не стати на бік приречених?
Якщо в інших є хоча б крихти совісті, невже не стануть на мій бік?
Яго не слабкі, але – посередні. Посередині між мною і обдуреними. Посередність – біда віку, що стримує зусилля на подолання бід глобальних, що насуваються. Посередності не до катастрофи, посередність – сама катастрофа.
Якраз необхідно, щоб високе і шляхетне визначало життя. Сучасна жінка почувала б себе у центрі любові, радощів, поезії життя! І така атмосфера зробить більше, ніж комуністичні книжки і чепурні підручники.
5
Ще повторю: не поривайте з молодістю!!
Як же тепер відриватися від молоді?! Коли тільки вона – і тільки вона одна! – щоразу по-новому навчає молодості світу! І що цей світ, як не гімн молодості! Що з ним сталося б, якби він поглинувся гіпнозом старості, духовної неспроможності запліднювати!!?
А в ті рідкісні хвилини, коли ми це розуміємо, відчувається нами, як наше серце в своєму палаючому розумі тріумфує і б’ється в унісон з радісною світобудовою Космосу, з вічною молодістю і оновленням, з вітром, птицями, деревами і травами землі, ми тільки тоді й розуміємо, що не спимо. – Ми невіддільні! Ми не хочемо – і це мука і правда! – ми не хочемо знову відпадати у непотрібний сон! Хочемо, щоб високе і чисте йшло в життя! Наша оголена природа кричить і плаче в нас – шукайте!!! – Що ж ми можемо знайти чистішого і кращого, ніж молодість, якщо тільки в молодості найпахучіша любов!? Якщо добре тільки з молодістю! Щоб – ми ж розумні – щоб по-новому навчатися запахів, ліній, форм, душі вічної молодості і оновлення. Такту звучання! Ми ж – признаймося собі – не хочемо відриватися від щастя бути молодими. Ми знаємо, що варто чогось не зрозуміти – і вже один почав холонути, і – нічим не допомогти. Оригінальність мислення, смаку, одягу, праці – не для нього, – що ж тому, хто – в сон?
Молодість не хоче, щоб її з’їдали, вона хоче тепла і молодості в очах, в поставі, в серйозній роботі, в душі.
Тільки – щоб її дійсно розуміли, щоб не вихолоджували, щоб були гідними. Молодість безпосереднім чуттям знає таїну світу – вічної молодості і оновлення, тепла і єдності!
І якщо, не опускаючись зі своїх вершин молодості, вхопити швидкі повноплинні відкриття життя – то це ж багатство всіх! Багатство всіх! Поезія!
Це дає молодість, щедра, нефальшива, душевно сильна, ще не пощерблена злом, – вона не хоче зла. Вона вже знає, що цього можуть не зрозуміти. Вона сміється, як сміється тільки молодість!..
Хто знає це, той буде будити і будити себе знаннями і не постаріє в суті.Світлі сили духа переможуть темних тваринних!
Варто вириватися із старих лап! варто бути молодим! Не безхребетним! Землетруси досі не вибачаються.
Бути поетом! Ніякої брехливої соромливості, ніби щось не дозволяє. В молоді є поети, художники, музиканти, які кожного разу «скажуть нове слово».
Чим більше молодості і новизни, тим краще йде оновлення атмосфери емоційно-вольових імпульсів народу, тим краща напруженість поля народу, сила етносу.
Нехай пощастить їм з оточенням, аби не ганьбила їх довго практика очевидної дійсності. Вони духовно побачать – що т а м, на невидимих регістрах музики дійсності.
6
«Ви інший, Вас би не повинно було бути...» (Вставляю: поет В. Коротич).
Я був нешанобливим. Так, суворим. Так, принципово нешанобливим і серйозним. Серйозність – щоб не зманіжити покоління чи народ. Цей рівень неспівставний і неспівмірний з тим, коли розроблювачі згенерованих ідей називають джерело порушником естетики – і не тільки.
Так було недавно при відкритті відносності, коли тільки чотири людини могли порозумітися в тому, що вони творять, як далеко пішли і де місце цього нового.
Та чи відомий приклад, щоб було мовлено просто і ясно про нову поезію неба, нове світовідчуття, мислення і дещо більше? Необхідно – з такої висоти, звідки видно було б, що гори мають хребти і їх віддзеркалення, – небо; що одні масиви підтримують інші, котрі їх і переважають і дають новий напрямок в рухомій рівновазі Космосу.
Говорять дрібніше. З оглядками.
Є в творця – рівень; багато поганого розповідають про себе, хто ляпотить про вторинні порядки (це ж – взаємне випробовування елементів). Краще б не згадувати невдало естетику, яка завжди відстає.
Незнання масштабні, низька вроджена інтуїція, несміливість – це погано для неба. І для всіх.
В цьому випадку ніяк не відчути, коли і як появляються напрямки проривів, які аж ніяк не витікали з близьких попередніх. Тут вже складніше і простіше водночас, ніж добиватись в когось, як писати стихи.
Нехай вдасться провідникам етносів явити світові шляхетність. Нехай буде небесна далекойдучість і висота взаємин. Старші можуть «встругнути» ще щось, але далі готовності своєї не підуть і найбільшого не зроблять, – все роблять молоді. Нехай знайдуть зв’язок – краща частина молодих з кращою частиною старших. Безперервний хід.
7
Хто знає людей ще не майбутніх,повинен знати, що необхідно підготовлювати і змінювати. Уявлення, корінь.
Водночас – в якій мірі і коли давати можливість гратися в забави чи то літераторам, чи іншим, аби проростало і дозрівало нове зерно духа. Якщо я найшов тут розумну мову з читачем, то мені його не жалко. Ми не про соціальну психологію чи історію зараз, поезія – явище більше, ніж який закон.
Небо зачіпає свинство.
Ще повторю: або поет, як природне явище, злітає на висоти неба, які не може пояснити його земна вітчизна, щоб схопити зором рух стихій, або громадянин дріботить поверхнею площини, поспівуючи, не знає, куди і як рухається ця площина. Чим вище явище, тим збурливіше для поверхових.
Громадяни – крадуть. Яка користь – красти?
8
Тож – що таке здорова чоловіча суворість в хворому світі?
Без правильної суворої орієнтації на небо нема ні проникнень духа, ні внутрішніх одухотворень, ні «картинок», що слугують пронесенню вібрації-ідеї, ні музикальності – музики сфер. Чим вище – тим вищі завдання, котрі вирішуються по-іншому. Якщо один проникнув – проникають за ним.
Серйозність! Поет обов’язково буде іти майже один попереду всіх – не тільки тому, що там, де впали найсильніші, вже ніхто йому не допоможе, а, головне, тому, що небагато хто зможе усвідомлено направити всі накопичені сили на те найважливіше щ о с ь , – психічна енергія інших, як менш якісна, спихається з найвищого шляху, і її творчі струми йдуть вже по шляху меншого опору.
Яку страшну траєкторію своєї крові психічної потрібно залишити за собою, щоб, деручись в невідомому в небо, ввібрати правильно в себе знання світових культур і наук – про це знають серйозні люди, які робили це і роблять.
А далі – як потрібно вигострити свою енергію, щоб не збиватися з найважчого шляху, на якому найважливіші результати!!
Найважливіші досягнення беруть на себе відповідальність критерію «істини в останній інстанції» – і гурт попередніх втрачає свою загальнообов’язкову силу.
Це розгнівує найсильніше, найбільше. Саме це розгнівує нижчих, інерцію: необхідність працювати і підніматися в небо, викинути попередню дурість (однобокість) з голови.
Правда в тому, щоб відривати космічне від свого серця – і передавати до їхніх сердець. Жертвувати собою.
Дух Святий обирає для утвердження правди основ життя.
Безсердечне і безсовісне не виживає. Селянин зрозуміє.
Зневага до духа – самоприречення на загибель.
Не будемо говорити про непервісних художників, що не стають вертикально в боротьбі із початковим опором сирого життя. Ніколи не буду понижувати вас.
Провідники, слугуючи небу, – слугують і народу: в них відбувається зв’язок, перемирення, рівновага Космосу.
Та скільки потрібно вмінь, і знань поетові, щоб не тільки формувати собою художню модель світу, а дати керунок мисленню і духу світові, не якомусь нещасному демосу! Не тільки не приймати по-старому гру нижчих сил та не переживати, аби не покривити свій дорогоцінний поетичний образ себе. В чиїх очах? В яких ще очах? – ви що, з дуба впали? вам що, м...ку вивернули? – диктатури розваг? Очі духа ще треба запалити вогнем.
Кажу: ті, що забавляли в часи тихі, – не можуть працюваьи зараз!
Кожна структура енергій часу-урагану вимагає відповідного складу інструмента і способу дії наперед. Потрібно було раніше працювати – підпільно, ризиковано.
Повторив азбучні істини, аби не обдурили молодь. Молодь піде за мною. Погано, якщо молодь промахується в основах життя. Це вже не така забавна недалекість, як прийняття літературної гри, тут ні для чого опускання у вульгарну плебейську енергію.
9
Зараз все життя постає в новому світлі.
Найперше – найдовершеніше робити свою справу; особистості і народу. Особистість, як і народ, або може тримати, або не може тримати поле духовних енергій, що і визначає життя: його центр, динамічну зв’язку і периферію. Тройцю.
Майбутнє – безумовний артистизм, тобто, безумовне мистецтво ліплення духа духом з метою покращення життя. Тільки енергії духа надихають і ліплять. Майбутнє – до артистизму єдності всіх своєрідних народів, так і – особистостей зі своїм обличям духа.
Далі. Темні духом неодмінно затягують мислення у вульгарність (а мислення ж – плавить народ, очищує!). Вони не бажають бачити головного: духовна енергія – найсильніша в боротьбі за виживання. Єдино правильна і ефективна енергія, бо туди йде еволюція, в небо.
В чому ж новизна часу?
На основі чого готуватимуться професіонали слова?
Слово – одяг енергій. Далі мудрим ясно.
Єдиним європейським аргументом на користь енергій духа (що робити? в чому інтереси розумового і духовного життя? за чим майбутнє?) – є поява великомасштабних результатів у синтезі на стикові різних наук, а особливо – на синтезі наук, мистецтва, поезії, філософії і релігії.
Це – тільки одяг. Що за цією вдачею стоїть? Свіжа психодуховна енергія.
Зигзаг удачі необхідний як зигзаг-втеча з-під дії енергій звичайності, які в стабільних умовах не допускають тонших енергій: напруження і гострота, стрес, осяяння в ривкові, удар будь-чого, руйнація фізичного тіла чи іншого зі сплеском енергій, відчайдушний вирив з кліток соціуму – і прорив до енергій Святого Духа. Бо – спадають старі енергії.
Це – механічність; краще – духовність, творчість.
Вони рідкісні, ці благі збіги обставин космосу і хвиль енергетичних підйомів, сплесків, що породжують енергетичні кристали світлого духа. Не прогавте моменту! Це небо. Хто це читає – нехай знає, що іншого моменту може не бути!!
Вказана тенденція – синтез віддалених форм свідомостей – посилюється.
Попередники тільки незначно, в міру готовності світу, відкрили страшні знаня духа для підготовлених.
Найвищим проявом професіоналізму поета було, є і буде одне: входження і володіння стихією енергій духа (вогню, що стає світлом). І це його сувора особиста справа – що для цього потрібно вміти і взнати. Це не метафора – можна згоріти передчасно, не створивши свого сильного потоку духа, духовного тіла, що вже безсмертним єсть.
Кажу: настав час, коли поет на границях культур і творчостей явить цілком нову, небувалу у Космосі якість. Небувалий богосинтез. Як мінімум – змінить епоху духомислення.
При чім тут одна нація? Не говоріть при мені дурниць, застерігаю і прошу. – Дух Святий не знає умовностей; чим вище – тим більше. – Можете дурницями відштовхнути мене. Може, для вас це єдине, що не можна втрачати.
Людська стихія – тільки одна з повноплинних стихій всеєдиної природи – прояв єдиної фундаментальної взаємодії Всеєдиного. Поет відчуває найнеобхідніше – і далі.
Що література?
Чи знайдеться кілька літераторів, щоб здогадались чи побачили оком духа, який шлях повинен пройти поет, аби мати в собі блискавичні дані нанести єдиний грозовий удар в поезії світу, щоб відвоювати волю закутому Святому Духуові і в житті , і в літературі, – серед усього, що є твердолобим і тупорилим, застарілим збродом темних енергій, який тримає душі в полоні свого пекла? Мало хто може, щоб не збожеволіти від цього: необхідне сильне ядро духа. Хто з вас не хоче безсмертя? Не умовного, не в траві.
Дорожу моїм читачем, і тільки. Якщо не зразу, то крок за кроком далі, в міру того, як випалюватиметься душа від низького, світлішатиме, одухотворюватиметься, гармонізуватиметься, заспокоюватиметься, стане бачити крізь просвітління очима духовного тіла, мій читач все-таки зможе тримати зі мною напруженість поля думки і духа. Бо найкраще працювати у відповідній атмосфері духу, коли є з ким нести спільне поле духу гарячого, чистого, доброго.
(Брудні енергії розкладають всіх).
Дуже дорожу читачем, бо якщо він побачить зараз хоч боковим зором один просвіт в наболілих пошуках, то відкриє навічно, що є життя духоенергетичне, ввійде як рівний і не захоче ніколи спускатися у нижчі взаємини. Так намагнічуються від мене і починають ставати своїми в Святому Духові.
Можете вростати в нижче, нагнітатися – і ставати застарілими магами-полоненими стихій, непотрібними навіть самим собі, бо – приречені. Можете вростати зі мною в небо і ставати боголюдьми вільними. Поки ще можна.
Мені серед людей нема чим дихати і холодно. Кажу щиро, як воно є.
Якою перетворюючою силою володітиме поет стихій духа і думки з його далекоглядним чуттям тенденцій Космосу! Де вже тут місце спекулятивній нечисті? Такий поет – насправді новий. Виразник і керівник стихій. Тільки в такому порядку можна говорити і про майбутнє людини.Тільки від взаємопроникнень поета і стихій будуть поетичні проникнення духу і повноти життя, притягнення духовних енергій, художність – і незгасання новизни, первісності праці.
А сьогодні є протилежне: два глуховорогуючих табори – табір науковців і табір художників. Кожен з них вважає, що інший займається чимось несерйозним. Тільки в одиницях зустрічається синтез наук, художності і релігії: для цього потрібна велика сила духа, бо на синтез різних форм свідомостей іде енергії на порядки більше.
Кажу: мало хто ще може не збожеволіти – необхідне ядро духа надзвичайне, духовні вміння.
Ось що отримує молодь у спадок: завали енергоруїн,
механічну суміш.
Як же тепер ігнорувати науки, чи поезію, чи мистецтво,чи філософію, чи релігію? Ціле лежить не на окремому шляху.
Довіряю читачеві розібратися в цьому, хоча б у собі.
Якби зі свого центрального місця новий поет не переміг, то ким би стала надалі стара поетична «система» – невже квінтесенцією духа і думки?
Кажу: ті, що не бачать місця знанням, скромні в результатах. Скромність не створює шедеврів!
Шедеври створює позамежна сміливість, яка випереджує всякий час.
Скромні в досягненнях стараються компенсувати втрати скромністю своєї мови, – а що ж говорити, коли нічого не можеш?
Вони навчають: будьте скромними, обмеженими.
Невже неясно, чому бог поезії рідко зустрічається навіть серед великих душ?
Тільки вони і знають, яка це вибраність небом.
10
Подивимося господарство менше.
Все неочищене, нерозвідане, незгармонізоване, – не обжите небом.
Необхідно відкрити небо і змити вогнем звідти.
На це пішло б кілька цільних геніїв (без поділу на часткові свідомості).
Запсихологізованість і забитість, – немає правильної духовної практики. Простір є, відповідаю.
Декількох носіїв геніїв не зв’язали б енергії посередностей, вони дали б ходи в небо далеко. Це немало.
Небо буде таким, яким створять вони.
Художнього освоєння неба немає, є тільки початки.
Визріває небесний «грунт», щоб дати кілька заломлень світла («пролити світло») на новому напрямку природи – на новому психодуховному масиві і чутті-знанні цілого. Це називається врятувати Україну.
Наскрізна, протягова, провідна точність формотяг в небо.
(Тут вони відкинуть «лобових» відповідачів, вульгарну телевізію, замінять управління висуванців низьких енергій і їм подібне, однією присутністю перетворять застаріле і проведуть енергії вищі, якщо зможуть зберегти геніїв).
Подумайте, читачі, і прийдіть до ясності: художники такої висоти необхідно будуть в небі. Ось і підійшли до краю стихії неба: висоти, польоти, кращі енергетичні очищення і обміни, звільнення від низького. Таким необхідно довго бути на висоті, в горах, літати в небі. Якщо не літати фізично чи духом – значить не стати новим енергетично і не побачити нової краси.
Ясно – що втікає від зарозумілих з їх правічною втисненістю в землю? Чим вони хваляться? Цивілізація – це тупість.
Космосвідомість не прийде сама, для цього є ви самі – і небо. Не все зразу. Можуть вважати, що я занижую якихось класиків.
Трактат направлений на одне: підштовхування оригінальності мислення читача.
Керунок до неба. Еволюційний напрямок в будь-якій творчочті.
Оригінальність мислення!
Оригінальність чуття духом!
Оригінальність творчого притягнення енергій, що і дає шлях! Стаєте шляхом.
Все потрібно – заради вас.
Все – для вашого сходження по вертикалі (частотності енергій).
Для цього – мій пробуджуючий зір.
На це – моє виховання уваги: мітка біля ієрогліфа (як читати).
Для цього – твір читає читача: як той дотворює, що бачить (якою є тут і зараз аура).
Дельтапланеристика
Ми –
Ікари.
Ріка
висне
в лоні хмурніючих Анд.
Донжуан,
хто Вас виштовхнув
з ванни –
жахнути в небесні тартари?
Ми – Ікари.
«… зникну від бібліографів –
дихаю вільно з-під хмар».
Серед всіх ієрогліфів
в спасі рядка
Я – як вічність, відпущена
з чорновика!
З буквонад!
Два віки – на півдня;
так шугнути із стели! –
Кришталево фонять
сині кубки ущелин.
Зсипте в Анди –
вина моя –
скільки я натворив!
Інший враз накишенився б.
В мої очі –
як в ілюмінатори зирять пришельця!
Що ти скажеш, прозорий?–
оглух, де пташва,
де над землями
крупно
промилися зорі,
Чистота
рве сорочку з дюралем на швах!
Піднімись хоч один,
навіть знаний, зі скатерки;
Я з тераси – не той;
понад мороком лиць
покладаються два
найблискучіші катети –
На гарячу проекцію горло ключиць.
Винно-темного моря впереджений дар!
…Мнуть прозорість під себе
І б’ють! Як в тамтам…
Хто ви,
там!
Я Ікар.
1980
Ось бачення вільне, що буде щоразу іншим (знаєте – чому):
«Ми Ікари.
Ріка...»
Даю поштовхи, підказки. Організація матеріалу приноситься і диктується стихією – прямо в натхненні зверху чи пізніше дозапитами «підсвідомості», ритмом.
Стихія неба – вільного польоту, як птиці, вітру, що обтікає тіло і веселить, майже фізичне відчуття невіддільності від неба, що п’янить, – зразу не наземні виміри і рухи.
Прекрасне – спокійне, величне, непоказне, знає, що відомо тільки йому. Масив повітря, пронизаного енергійним життям, закінчення руху крила є початком руху іншого, проситься початкова неповна рима (це усвідомлення приходить пізніше; спочатку – чуття правди, життя , музики). Пізніше усвідомлюєш, що музикально (вібраційно) зловив і висловив зміст образів раніше, ніж визначив розумово. Так завжди: тільки стихія, ніяких завдань наперед і тоді – правда позамежності.
«...висне
в лоні хмурніючих Анд»
Ріка, розстелені гірські хребти, велика висота (плавний величний політ) – першобачення і прив’язка в ошелешеності, виховання нового життя («висне»). Це все – між словами, поезію не переповісти.
«Ріка висне» – плаває і хитається не літун з крилами, а горизонт; ріка (добре помітна) отримує волю.
Над Андами не літав. Не Памір, не Кавказ і не Крим – щоб не приближувати несвоєчасного патріотизму.
Що говорить фонетика? Домінанта «і», «а», особливо – «а» під наголосом. Відповідно синій колір, червоний, – час ближче до вечора. Вирішення кольором продовжується далі в комплексі.
Наступна строфа – легкість, іронія, яка йде від знання що є що і відторгнення земного блуду енергіями. Вісники нової краси і зв’язку не можуть не усміхатися над незграбними ідеологами споживання. Бо – очищення в польоті, щось тонке озонне на тілі – і відкриваються очі духу в горах.
Вертикально-горизонтальна рознесеність слів – єдино правильна
(ряд дійсності можна відобразити єдино відповідним йому чином)
– це своєрідне житіє просторово-часових кадрів, снарядів вловлення матерії, схоже до мистецтва послідовностей, які відповідають психічному сприйняттю людини. Головне – нова якість, що виникає між сусідніми «кадрами», особливо – непередаване між строфами, що є синтагмами духовної мови.
Читач має ловити на льоту. Блискавично схоплювати рознесені речі, перекриваючи їх на великій швидкості внутрішньо, утримувати і вибухати з ними – розрядом. Тоді відкривається затиснена вібрація енергії стихій, яка не передається логічними словами.
Зразу на трьох рівнях переплітається і проноситься тканина енергій поезії:
1) – логічний – поверховий, загальнодоступний;
2) – асоціативний – основний художній;
3) – інтуїтивний – мова прямого духа на глибині, не пояснюється.
В мене – на 2) і 3) рівнях глибини.
Якщо немає підготовки, швидкості асоціації і музикальності – людина провалюється між рядами і кричить, що це все розірване, немає логіки, не знати, як піде образ.
(І слава Богу, що не підкорив дух розумовому).
Проте не було випадку, щоб не відчували, що воно «те».
Пушкін і пізніші привчили до себе читача, затримали на першому рівні (за рідкісними винятками).
Якщо поет упереджено вимагає від себе логічного «розвитку образу», то він розписується в професійній непрдатності до нового художнього складу.
Перед поетом не стоїть вибір: чи служити Богу (як веде природа), чи служити хронічно відстаючим сучасникам, чи прибічникам «корисного мистецтва». Він не може пристосовуватись взагалі, тим більше – до рівня культури відстаючих. Він може враховувати рівень аудиторії як оратор, щоб брати з підлоги і піднімати нещадно в небо.
«...зникну від бібліографів,
дихаю вільно з-під хмар»
Уривок фрази, пролітаючи мимо когось: доорганізація повітряного простору, інші поряд, єдність; експресія – від нібито логічної протилежності сказаного.
«Серед всіх ієрогліфів
в спасі рядка
я – як вічність, відпущена з чорновика!»
Найближчі відчують глибину інтуїтивного. Мене пояснити неможливо.
Оскільки ще ніхто і ніколи в житті про це не писав, то все «вилітає» тільки з нового контексту і «влітає» в контекст продовження: снаряд на льоту із снаряда – і єдиний політ-становлення.
Все є становлення-політ. І ваші життя. До світла – душами, згораючи.
Далі на асоціації букв: дельта-видний шрифт «стели»-гори ( дельта-крила на схилах), пускаються «стели» – і політ.
На глибині – попередні часи і – що до цих польотів.
Енергія в слові, що летить, запущена всім попереднім.
Експресія і музика – від різних семантичних рядів, пропорції старого і нового, все «ПОВЕРНУТЕ» і «тоноване» по-новому заломленим світлом, колір і кут освітлення змінились.
«Кришталево фонять
сині кубки ущелин».
Зниження польоту – між ущелинами, до приземлення, чути музикальну опору звуку, низ.
Наскрізний рух матеріалу: це є динамічна «діюча поезія», як є «діючий балет», буде «театр духовної дії» і буде – єдине динамічне духовно діюче мистецтво синтезу.
Далі зупинка руху, без прямого називання. Один із способів, контрапункт: приземлення.
Поет, як птиця, хоче і не може пояснити, як це просто – літати, яке небо, і дивується, що інші щось не те ...
Вразливе серце – між геометрією ключиць і катетів крил, а ще – Космосу, що не пояснюється, порив і журба за тією справжньою вітчизною; необхідно літати – серце скаже вам. Знову – зліт.
Темніє. Фонетика темперує. Глибини всеєдиного, не в словах.
Змінювались і діяли: простір, час, енергія, життєві пориви і імпульси, ритм, світло, колір, рухи, стани – всі стихії, що самоусвідомлюють себе через Поета в любові.
Результат – в душі, можете викинути. – При перекладі духу на слова багато втрачається. Я – знаю, пам’ятаю, візьміть, що остаось по-божому.
Необхідно літати в небі. Прошу вибачення, хто відчув глибше; знаю, пам’ятаю, прикликаю.
Від чого сум у вас? Що не зможете літати, як птиця, чи не побачите краси крізь новий кристал художності? А скільки попереду? Все, – можливо відкрилось серце...
Так званим «суспільним діячам» необхідно вміти літати і літати. Це сприяло б поштовхами «підсвідомості» появі нового світовідчуття, мислення, духу, безсмертя.
Головне нестимуть в люди.
Необхідно оволодіти собою і новим кристалом художності.
Так дійсно підемо у майбутнє.
Це – неминуче, то хто ж раніше розпочне?
Ще будуть чванитися сліпою втисненістю в землю – при мені.
Генії приходять до своїх носіїв в найрозбитіших умовах: у відчаї.
Так звані «класики», на ваших організованих вечорах поезії плакали жінки?
Чому?
1983 р.
ID:
877239
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поетичний маніфест
ТЕМАТИКА: Релігійна лірика й духовні вірші
дата надходження: 25.05.2020 14:30:05
© дата внесення змiн: 28.05.2020 17:11:30
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|
