А з ним виглядає усе можливе
і будні й маленькі недільні дива,
коли застигає старезний час,
щоб оком одним роздивитись нас.
Коли зачудовані стихнуть віки,
щоб вгледіти в потиску ніжнім руки,
як просто почнеться великий той шлях,
де двоє триматимуть вічності дах.
Де двоє творитимуть Сонцю дім,
щоби усміхалось щодня усім...
Й заб'ється серце у ритмі любові
вистукує пульсом ім'я у скронях
та напрям один лише вперто туди,
де наші віді́б'ються теплі сліди....
Бо ж відстань - це тільки покласти нас
туди, де душі дві вплелися в час.
