Йшов подорожній. Два мішки сам ніс він чималенькі.
Однаковісінькі такі, обидва є гарненькі. Стомився. Сів він
відпочить та й задрімав старенький.
А тут до нього підійшли ще двоє подорожніх. Побачили,
що спить дідусь... А мішки ж непорожні!
Один хитрішим був. Мерщій мішки ті піднімати. І бачить –
легший з них один, а другий важкуватий. Та й каже другові:
- Берем й тікаємо швиденько.
Той не схотів. Він розбудив сам дідуся легенько. Ще й пообі-
дать дав йому, спитав, куди іде старенький.
Дідусь всміхнувсь:
- Йду до синів… Чекають мене діти. Правда, не знаю, як доб-
ро на всіх буду ділити.
От відпочили і пішли… Хитріший легший взяв мішок, у ву-
са посміхався. А старший взяв мішок важкий, який йому діста-
вся. Довгенько йшли. І тут дідусь сказав:
- Йдіть далі, з Богом. А я уже майже прийшов. Направо ось до-
рога. Те, що несете, даю вам. Двом легше поділиться. Багато
в мене є синів, а як стануть свариться?
І пішов Батько до синів. Чи прийме хто? Гадає. Вчив старість
шанувати їх, а як буде? Не знає.
А двоє ті й собі пішли. Вже сили йти немає, у старшого, ото
ж присів і став відпочивати. Хитріший взяв важчий мішок і…
мерщій тікати.
І по сей день мішок отой він від людей ховає. Усе, що має,
в той мішок він увесь час складає.
В мудрішого мішок легкий. Він залюбки працює, в житті у ньо-
го свято є. Людей завжди шанує. І хоч багатства не нажив, ве-
селий він є завжди.
А добре було б розділить все порівно. Насправді.
В достатку б друзі ті жили... і весело. ПО-ПРАВДІ!
Це так, Валюшо! 
За Правду і добре життя! 
