Ми втратили поета в Україні...
Загинув так він, як на полі бою -
Тримав свій сектор і все мріяв,
Що заспіває ще для нас з тобою.
Це поле бою - не війна на сході,
Хоч подумки ми всі на тій війні.
Це поле бою - вірус, що в народі
Давно вже ділить всіх на так і ні.
Незримий ворог, зло невідворотне
Чатує всюди, де ти не пройдеш.
Чекає нас він навіть на воротах
Він завжди там, де вже ніхто не жде.
І хто із перших з ворогом зійдеться?
Приміряє до себе хижий лет,
Хто спробує протистояти в герці?
І відповідь, як світ проста - поет!
І він пішов, хоч був вже нездоровим,
Із перших рушив проти німоти,
Бо вірив в міцність і сердець, і слова,
А ще, він знав, що на підході я і ти.
Тому й пішов, що завжди був на варті,
Тому, що гріли жовте та блакить.
А світла пам'ять, мов у серці ватра
Хай завжди про найкращих майорить!
Свідомість відмовляється сприймати цю непоправну втрату... Світла пам'ять і царство небесне Людині з великим серцем і світлою душею... Він назавжди у наших серцях...
Влучно сказано! Дякую Вам. Поет так, як і слово, не вмирає,
Відходить він у вічності світи,
І не для того, щоб спочить у раї,
Щоби зорею шлях нам освітить! Царство небесне ВІТАЛІЮ!
Читаю вашу присвяту п. Миколо і поринаю у ті дні, пригадалась остання розмова, вже при тяжкому диханні турбувався про зустріч поетів!!! Непоправне горе... як тільки згадую, так серце стискається від болю, ніяк не можу повірити, що Віталій покинув нас... Світла йому пам*ять, земля пухом, а ми завжди будемо пам*ятати!!!