Розливались білила
за грубим пензлем,
на натягнуті жили
спускали сенси,
відчиняли голі
в душі фіранки
і писали лукаві
рядки про світанки.
Купували політ
і йшли на посадку -
хто ж знав, що краса
покладе на лопатки,
що вчорашній день
відійде у вічність,
що зачепить долоню
коліна ніжність.
Ще не довго краяли
зболену долю:
вже рядки не лукаві
й душа не гола,
і з розмитих сенсів
виринають істини -
в колесі Сансари
ми помремо чистими.
І пройдуть пілігрими
слідами нашими,
про любов і смерть
ми їм не розкажемо, -
не матимуть плоду
стебла без кореня,
поки силу шукають
у мечах без воїнів.
Десь моргає смуга,
і гуде диспетчер,
відбуває туга
у дурманний вечір.
Десь жевріє воля,
десь палають істини -
просто наша доля
померти чистими.