ну що, дорогенькі? ви вже готові
до холодної довгої пронизливої зими? –
сказала мадам у своєму утепленому салоні;
сказав і дворецький у себе в вокальному залі.
а на що ж би нам ще витрачати наш час?! –
вигукнув у своєму тривожному сні п'яниця.
не зовсім, – вередувала якась маленька дитина:
– що ми змогли зробити, зможе й господь зберегти.
вікарій стояв і читав молитву,
поки телевізор помирав:
ось біла крапка блимнула, і згасла в центрі екрана.
– чи готовий хтось плакати? ні, не готовий: не зовсім.
страшний реактивний струмінь пробіг над злітною смугою.
він подряпав зелену ковдру, зшиту з зелених клаптиків,
де моторні магнати й заможні комедіянти
вже відкрили щілину можливостей для золотих ночей
і романтики в бризках шампанського.
вже закипіла, кипить і через вінця тече реклама.
на кожну споживчу душу спадає
аура, мов непроникний серпанок.
споживач схаменеться – біжить: він придбає, і прийме
від цього всього пігулку, що за приписом на цей день.
зазублені лінії полум'я обмежують протестувальників.
політики скиглять, і з борошнистим ротом
біжать коридорами влади аж до кінця навшпиньках.
прийдіте і подивіться, люди, на цю б'юрократію!
забезпечте їй остаточний розквіт і небуття.
ви не встигнете зауважити, як новітній шлунковий розлад
опанує тіло держави, поки твій розум спить.
родини волають впродовж вулиць: поставте вікна
у всіх наріжних крамницях в приміщеннях, де охоронці!
подейкують, все полетіло шкереберть через плями на сонці.
змиріться з народним вибором, спробуйте схитрувати
в спосіб, наприклад, нагодування тисяч.
вікарій кричить: нізащо; світло тим часом згасає;
всім байдуже. темні віки
трусять книжки, шукають там сховану мудрість
ще темніших давніших віків –
відвернімося: краще нам того
не бачити й не уявляти, поки мій розум хворіє
dark ages, jethro tull
