світло софітів в туманному травні
і чоловік з рушницею біля дверей.
хтось повзає там по даху –
все телебачення й преса висвітлюють нашу комедію.
я чекав на некликаних друзів,
що ковзають раптом згори по мотузках, мов пожежники.
тридцять обіймів у магазині заради візитної картки –
це вже і є запрошення на бал сатани в посольстві.
зловив перехресний вогонь на princes gate avenue.
всі відійшли від вікон, або погасіть це світло.
запросіть мені лікаря, підманіть мені поліцая:
я лежу на підлозі, тут почався крутий заміс.
я – невинна душа з відповідно невинним обличчям –
пересічний хлопець в синьому костюмі.
я не шукаю проблем ні собі, ні тобі, ні тобі:
я просто роблю свою кляту роботу.
вони впали зі стелі власне разом зі стелею.
це мене збило з ніг, я забився й вивихнув руку –
лишається тільки сидіти, й чекати у сподіванні,
що прийдуть озброєні люди, й ситуація проясниться.
певна причина спокою наближається знизу, з вулиці.
мокрий бікфордів шнур тліє від самого вечора.
нікого це не влаштовує, всі прагнуть якось домовитися,
та численні мовні бар'єри не дають їм цього зробити.
десь там за стіною два бойові пістолети
дивляться один одному в вічі. хтось виграє, хтось програє.
а мені не лишається нічого, крім тупо сидіти
й чекати, коли це скінчиться. байдуже, хто кого вб'є
crossfire, jethro tull